ПОДЗВІ́ННЯ, я, с.
1. заст. Те саме, що по́дзвін. Звідкілясь іздалеку.. чулося подзвіння.. — на відправу по якомусь хутірському небіжчикові (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 160); [Оксана:] Віддайте ці гроші на подзвіння та на церкву (Кроп., І, 1958, 419).
2. рідко. Те саме, що дзвені́ння. Золоте подзвіння бджіл губилось у старих липах (Донч., IV, 1957, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 740.