ПОДИ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОДИ́БАТИ, поди́баю, поди́баєш і поди́блю, поди́блеш; мн. поди́бають і поди́блять; док., перех., розм.
1. Помічати, бачити в комусь, чомусь що-небудь. На її лиці було знати супокій, який подибуємо в людей, що живуть у найглибшій самоті й духовній рівновазі (Коб., І, 1956, 440); // Виявляти під час читання, в результаті дослідження і т. ін. Ще в другій половині V ст. до н. е. ми подибуємо найстаріші відомості про книжкову торгівлю в Стародавній Греції (Знання.., 8, 1967, 10).
2. Зустрічати кого-, що-небудь у житті, роботі і т. ін. Приятелів мало подибував [Андрій] на своїм короткім віку (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 42).
3. Натрапляти на кого-, що-небудь на своєму шляху, десь, у якомусь місці. Околиця Губич відзначується [відзначається] тою властивою підгірським сторонам красотою, котрій рівної не подиблеш деінде (Фр., VIII, 1952, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 741.