ПОДИ́МНИЙ, а, е, іст. Пов’язаний з розподілом і сплатою податі, яку нараховували залежно від кількості печей і димарів у господарстві. Протягом XVII ст. на Україні у вжитку були не лише реєстри (квити) населення, що платило податок згідно з подимним універсалом 1629 р., а й старі поборові реєстри, населення, яке платило податки згідно з поборовим універсалом 1578 р. (Укр. іст. ж., 1, 1960, 76); // у знач. ім. поди́мне, ного, с. У стародавній Русі й на феодальній Україні — така подать. Хоч реєстр [Київського воєводства] 1628 р. укладався до сеймової ухвали про подимне, основною податною одиницею в ньому фігурує.. дим (Укр. іст. ж., 1, 1960, 67); Взяли [латинці] подимне од дворів (Котл., І, 1952, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 743.