Слово "подихати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОДИ́ХАТИ, поди́хаю, поди́хаєш і поди́шу, поди́шеш, док.

1. Дихати якийсь час. Він вийшов зарані з дому, щоб трохи проходитись та подихать свіжим повітрям (Н.-Лев., IV, 1956, 325); Від лісництва сходилися сюди подихати м’яким зволоженим повітрям конторські працівники (Вол., Наддн. висоти, 1953, 64).

2. розм. Жити якийсь час; прожити. Її судили в Самборі. Дали їй п’ять літ, але ті, що бачили її на розправі, говорили, що з неї ледве тлінь була, певно, довго не подихає (Фр., І, 1955, 269).

ПОДИХА́ТИ1, а́є, недок.

1. Віяти не дуже сильно або час від часу; повівати. Тихо вітер подихає (Манж., Тв., 1955, 212); Подихав теплий голубливий вітрець (Кач., Вибр., 1947, 102); Холод подиха [подихає] з долин (Фр., XII, 1953, 378).

2. чим, звичайно безос. Обдавати злегка або час від часу жаром, теплом, холодом, яким-небудь запахом і т. ін. Стогне вітер, свище, Пеклом подихає (Черн., Поезії, 1959, 54); З моря подихало тихою прохолодою (Дн. Чайка, Тв., 1960, 45); Там, де я сидів, Із пирію ще, правда, подихало Гарячим денним духом (Вирган, В розп. літа, 1959, 239).

3. чим, перен. Бути сповненим чим-небудь, виражати щось. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою (Н.-Лев., II, 1956, 264).

ПОДИХА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПОДО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. подо́х і подо́хнув, ла, ло; док., розм. Умирати (про тварин, птахів, комах і т. ін.). — Ой, не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Шевч., II, 1963, 148); Хазяйка.. все гримала дурно-дурнісінько. Здавалося їй, що.. корови поперепадалися. — А подохли були б вони!.. — думав хлопець і покірливо мовчав (Головко, І, 1957, 137); // вульг. Помирати (про людей). Водиться [Тадик] з контрабандистами, які викидають його із вагона в піщані бархани середньоазіатської пустелі. Там він подихає з спраги (Тют., Вир, 1964, 417); — Зрештою, коли б навіть тепер подох [арештант] один-два, — можна було би поховати кінці в воду (Хотк., І, 1966, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 744.