ПОДЛУ́БАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. Док. до длу́бати 1. Подлубати долівку.
2. Длубати, колупати якийсь час. Чапа.. подлубав пальцем у густій бороді (Панч, Гомон. Україна, 1954, 70).
◊ В голові́ подлу́бати, жарт. — розміркувати, обдумати. [Нечипір:] Легко сказати, Тяжко зробити: Перш треба подумать, В голові подлубать! (Кроп., І, 1958, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 749.