ПОДО́БА, и, ж.
1. Зовнішній вигляд; зовнішність. Із сієї ж то дівчинки виросла дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили у нас на Україні (Стор., І, 1957, 347); Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке вражіння зробила та його подоба зразу на Вовка (Фр., IV, 1950, 94); Мінялись мундири, мінялась подоба, замість обдурених Антантою чорношкірих.. ставали інші — чорні барони та блідолиці юнкери (Гончар, II, 1959, 384); // Зовнішній вигляд, зовнішність когось, що виникає в чиїй-небудь уяві, пам’яті; образ. Пред очима живо ми [мені] стоїть єго [його] подоба (Фр., XIII, 1954, 57); // з означ. Сукупність зовнішніх ознак, що характеризують кого-, що-небудь. [Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? (Л. Укр., III, 1952, 249); Навіть в останню хвилину перед лицем смерті не втратили [в’язні] людської подоби (Збан., Єдина, 1959, 194); // у сполуч. з прикм. моральна, духовна і т. ін. Характер, душевний склад, сукупність чиїх-небудь внутрішніх якостей. Тільки цінуючи мою моральну подобу, май на увазі: Меns sапа іп соrроrе sano! (Л. Укр., V, 1956, 181).
2. діал. Істота. Ті дива й подоби, що світ заповнили,.. не повне свідоцтво всетворчої сили, се тільки фрагменти черга нам несе (У. Кравч., Вибр., 1958, 166).
3. Щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує собою когось, щось. Здавалось, що то сиділа не жива людина, а якась подоба людини, вироблена з чорного заліза на чорних залізних сходах (Н.-Лев., IV, 1956, 276); Хлопець стояв потупивши зір, подоба червоної барви виступила на його запалих блідих щоках (Дмит., Розлука, 1957, 298); А жила в тії вдовиці ще й сирітка білолиця і такої красоти, що й подоби не знайти (Забіла, Одна сім’я, 1950, 133).
◊ На подо́бу кого, чого, чию — на зразок, подібно до кого-, чого-небудь. — А що вчора ви тут присягли На подобу жіноцтва, Більш не слухать обітниць моїх, Ні погроз, ні пророцтва, — То навмисно про все те до вас Побалакати хочу (Фр., XII, 1953, 491); Є.. мільйони двоногих створінь на нашу подобу, що звуться людьми і за ціле життя не переживають ні одної такої години, як наші довгі дні, тижні, місяці, роки (Ірчан, II, 1958, 149).
4. у знач. присудк. сл. Уживається в значенні «відповідає прийнятим правилам, звичаям і т. ін.». — Та ні, — поклонившися вп’ять, сказав Олексій. — Вже нам не подоба проти вас рівнятися (Кв.-Осн., II, 1956, 317); Він скинув сльозу, сердячись, — бо хіба ж подоба плакати старому дідові (Гр., І, 1963, 275).
5. діал. Потреба. Така подоба, як свині в хамуті [хомуті] (Номис, 1864, № 11206); Чого мені журитися? Якая подоба? А чи пан я? а чи дука? А чи хлібороба? (Манж., Тв., 1955, 62); — Сашо! — гукнула Маріка. — Увечері в клубі танці. Міщенко увібрав голову в плечі й скривився. — Танці. Така мені подоба, як сліпому дзеркало! (Автом., Так народж. зорі, 1960, 115).
◊ У подо́бі ста́ти кому — сподобатися. У подобі став їй новий піп (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 750.