ПОДО́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ПОДОЛА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПОДОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Перемагати кого-, що-небудь, знищувати когось, щось у боротьбі. В солдата доля є — в бою Він смерть подолує свою (Перв., І, 1958, 362); Він [лицар], найдужчих подолавши, Нагороду з бою взяв (Л. Укр., IV, 1954, 120); Старі подоліли [молодих] і святкували своє свято (Мирний, III, 1954, 188); // Перемагати, переборювати різні перешкоди. Віддаленість нашої і античної епох утворює поміж ними і в мовному розумінні величезні труднощі, які треба.. свідомо подолувати (Вітч., 10, 1963, 168); Чую, що погляд мій гостро зорить, пильно пронизує темряву чорну, — не подолати її необорну! (Л. Укр., І, 1951, 271); Історія життя Шевченка — то повість про те.., які перешкоди може подолати людина на шляху до мети, якщо ця мета — благородна і світла (Слово про Кобзаря, 1961, 10).
2. Справлятися з чим-небудь таким, що вимагає фізичних зусиль. Біла ведмедиця.. дужими лапами подолує хвилі (Перв., Дикий мед, 1963, 12); Подолати швидку течію влітку.. й то тяжко, взимку ж неможливо (Тют., Вир, 1964, 122); // Проходити, пропливати і т. ін. якусь відстань (звичайно велику або з перешкодами). Повільно, крок за кроком подолує артист важкий шлях. Один неточний рух — міліметр убік! — І він зірветься з троса (Собко, Серце, 1952, 204); Сахно спинилася.. Тепер лишалося одне.. Плисти навпростець до другого берега й спробувати подолати цих двадцять кілометрів водяної пустелі… (Смолич, І, 1958, 101); // Переборювати труднощі при вивченні, освоєнні чого-небудь. Учитися треба того, що без машини, без дисципліни жити в сучасному суспільстві не можна, — або треба подолати вищу техніку, або бути роздавленим (Ленін, 36, 1973, 111); // перен. Справлятися з почуттями, бажаннями, певним станом і т. ін.; пересилювати почуття, бажання, певний стан і т. ін. Зоя, ледь подолуючи свою дівочу тугоньку, непомітно відходила куди-небудь подалі, щоб не видати своєї палкої неприязні до Олени (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 316); Не подолавши святкового нуду, він махнув рукою на спочивок і.. вдався в зубрячку (Вас., І, 1959, 228); — Ну, звідки ти взявся, Кузьмо, саме в цю ніч? — промовила, нарешті, Галина, подолавши хвилювання (Петльов., Хотинці, 1949, 232); Подоліти своє горе (Сл. Гр.); // перен. Позбуватися якої-небудь вади. Радянський Союз став країною суцільної грамотності. Десятки мільйонів трудящих подолали свою культурну відсталість (Ком. Укр., 2, 1966, 50).
3. тільки 3 ос. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про фізичний, психічний стан і т. ін.). Відразу всевладний Сон подолав його (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 165); Проти таких-то думок [про одруження] Галочка усе боролася, що туж-туж не подоліють її!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 753.