ПОДОЛЯКИ́, і́в, мн. (одн. подоля́к, а́, ч.; подоля́чка, и, ж.). Те саме, що подоля́ни. [Митро:] Були тут [на вічі] і як браття віталися наші люди з різних, хоч і найдальших, закутків нашого краю. Гуцули від Жабйого і подоляки від Гусятина (Фр., IX, 1952, 38); Угорець, ніяково посміхаючись, передав подолякові сокиру (Гончар, III, 1959, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 753.