ПОДУ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОДУ́ЖАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Перемагати кого-, що-небудь у боротьбі, змаганні. Тимоха його не любив і як був старший од Левка годів два, та й подужував його і товкмачив його частісінько (Кв.-Осн., II, 1956, 256); Спаси мене, Спаси мою душу, Да не скаже хитрий ворог, — Я його подужав (Шевч., І, 1963, 339); [Тетяна:] А чи ти знаєш, що борець подужав Тимоша, ще й табакою йому ноздрі [ніздрі] набив? (Кроп., V, 1959, 189); Трикляті гітлерівці! Не подужать все ’дно вам нас ніколи! (Тич., II, 1957, 147); * Образно. Чує [Чіпка], як у голові борюкається острах з надією: то надія подужає, то острах надію (Мирний, І, 1949, 168); // Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про фізичний стан, почуття і т. ін.). Корній схилився і впав на піл. Сон подужав його (Гр., І, 1963, 418).
2. перех., з інфін. і без додатка. Справлятися з чим-небудь, що вимагає фізичних зусиль, великої затрати праці і т. ін.; бути в змозі, в силах робити щось. Мені не раз доводилось ловити тут таких вусатих богатирів [сомів], що я ледве подужував втягти їх у човен (Донч., VI, 1957, 213); — Колись і ми грали й танцювали, а тепер вже не подужаємо танців (Н.-Лев., IV, 1956, 115); — Оце бригаду хотять мені припоручити.. Чи подужаю? (Жур., Дорога.., 1948, 18); // Оволодівати чим-небудь, переборюючи труднощі у вивченні, засвоєнні. Добув [Демко] у дяка зразок [писання] і доти працював над їм, поки подужав хоч трохи писання… (Гр., І, 1963, 410); Я подужав за кілька днів премудрість читання гражданського друку (Горький, Дитинство, 1947, 133); // Йдучи, їдучи і т. ін., проходити якусь частину дороги, долати перепони на шляху. І бродів, і переходів.. Ми подужать не могли (Фр., XIII, 1954, 357); Швидко подужує [Мартин] крутий схил і зникає на тлі зоряного неба (Ю. Янов., II, 1954, 201); // Бути спроможним з’їсти, випити що-небудь. [Степанида:] А я ніколи не була прихильна до чарки, одну-дві подужаю, а третю, то вже через силу (Кроп., IV, 1959, 13); — Кавун — то наш піт і наша праця, а він вибере.. якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту в бур’ян. Хоч би товаришу віддав, як сам не подужає (Тют., Вир, 1964, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 760.