Слово "подумати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОДУ́МАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. і неперех. Дійти до якоїсь думки; зробити умовивід. Він подумав, що добре б було слухати таку пісню в хаті довгого зимового вечора (Коцюб., І, 1955, 22); — Може б, з’їсти чогось? — вголос подумав дід (Довж., І, 1958, 66); // Розмірковуючи, припустити що-небудь. Нерозумна подумала, що справді він сліпий, і пішла за цигана (Номис, 1864, № 9114); Вона поглянула на нас таким байдужим поглядом, що годі було й подумати, ніби вона колись в житті нас бачила… (Досв., Вибр., 1959, 58); // Скласти яку-небудь думку про кого-, що-небудь. — Що ж тепер дядина скаже!..А товаришки… що подумають, а село все що скаже?.. (Мирний, І, 1954, 85); Хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю:людина! (Рильський, II, 1960, 283).

◊ Хто б поду́мав; Хто б міг поду́мати — уживається при висловленні подиву, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь несподіваного, непередбаченого. [Кай Летіцій:] Хто б подумав, що всі вони вступили в тую секту, в те мертводухе християнство (Л. Укр., II, 1951, 366); В числі останніх до Килигея з’явився… хто б міг подумати? Мефодій Кулик! (Гончар, II, 1959, 54).

2. неперех. Спрямувати свої думки на кого-, що-небудь. Троянці всі і пан Еней Зібралися в одну всі кучу Подумать о біді своєй [своїй] (Котл., І, 1952, 163); По-італьянськи я вже трохи підучилась сама і коли дістану собі книжок та словаря, то, може, й про перекладання можна буде подумати (Л. Укр., V, 1956, 26); — Та що ви, Аркадію Валеріановичу, — одразу похололо в душі управителя, і він з люттю подумав про жінку: чи не похвалилася вже комусь з панської челяді (Стельмах, І, 1962, 289); // Згадати про кого-, що-небудь. — Треба женитись! — сказав собі Ястшембський. Про Василину він навіть в той час й не подумав (Н.-Лев., II, 1956, 77); Обоє вони в цю мить подумали про Брянського (Гончар, III, 1959, 216); // із спол. що. Уявити кого-, що-небудь. — Можете собі подумать, пане, Що за люди, погляди та вдачі Виростають у такім околі, На гірських вітрах, під шум потоків (Фр., XIII, 1954, 330); Серце холоне, Як подумаю, що може Мене похоронять На чужині (Шевч., II, 1963, 237); Христинка навіть подумати боялася, що вона кому-небудь звірить свої таємниці (Стельмах, І, 1962, 278); // на кого, розм. Запідозрити кого-небудь у чомусь. Отсе той, що зобидив брата і відвів від себе пеню, що хоч на кого іншого подумають, а тільки б не на нього (Кв.-Осн., II, 1956, 395); — То невже ви думаєте.., що я відмовляюся через малу платню? Ну, знаєте, я не гадав, щоб ви могли таке на мене подумати (Хотк., І, 1966, 149).

3. перех., з інфін. Задумати, вирішити зробити що-небудь. Подумай жениться, то й діток копиця (Номис, 1864, № 9182); Що ж се зробилося з старим, Чого зрадів оце? Того, Що, бачите, старий подумав Добро якесь комусь зробить (Шевч., II, 1963, 223); Тож підіте і скажіте, Що поки я буду жити, Не подумаю довіку Зброї чесної зложити! (Л. Укр., І, 1951, 384); Жодного ящика боєприпасів не кидати. Хто подумає «розгубити» — трибунал (Гончар, III, 1959, 223).

◊ І не поду́маю; І не поду́мали і т. ін. — не вважаю (не вважали) за потрібне, не збираюсь (не збирались), не маю (не мали) наміру зробити що-небудь. — Ти приходь до нас на свято.. Баранину будемо їсти. — І не подумаю, — жартував Шевченко, — навмисне прийду в будень (Тулуб, В степу.., 1964, 179); [Невідомий:] Звичайно, ви арештованої не випустили? [Пані Люба:] І не подумали! (Вас., III, 1960, 229).

4. неперех. Заглибитися в думки, роздуми; замислитися над чим-небудь, міркуючи, зважуючи всі обставини. — А мені чим жить — Не подумали пани! (Фр., XIII, 1954, 97); — Ще й про землю скажу: теж треба подумати, чи ми заробимо там двадцять десятин, чи на кордоні нам одміряють рівно три аршини (Стельмах, І, 1962, 198); // Задумати, обдумати що-небудь, не висловлюючи. — Ще не встиг я подумати, що тобі говорити, а ти вже сердишся (Тют., Вир, 1964, 166).

◊ [Ти] поду́май [ті́льки]; [Ви] поду́майте [ті́льки]; [Ті́льки] поду́мати — уживається для вираження здивування або для вказування на незвичайність, дивовижність чого-небудь. — Ти тілько подумай, Параско, яка доба… (Мирний, IV, 1955, 56); — Ну, ви подумайте!..От не чекав! (Довж., І, 1958, 395); А потім.. — подумайте! — сама пішла до сільської дячихи (Хотк., II, 1966, 365); Подумать, яка-то сила в цих цяцечках! (Вовчок, VI, 1956, 277); — Гай-гай, сину, скільки це літ отак не сиділи… Тільки подумати: п’ята осінь! (Головко, II, 1957, 21); Поду́маєш: а) (у знач. вставн. сл.) те саме, що [Ти] поду́май [ті́льки]. Чого, подумаєш, на світі не буває! (Гл., Вибр., 1951, 133); б) (у знач. вставн. сл. або виг.) уживається для вираження іронії, зневаги і т. ін. Бер розповідає про себе. Подумаєш, яке щастя, що він пішов добровольцем на фронт (Кол., На фронті.., 1959, 18); — А я не боюсь! — Помахала [Степка] рукавичкою і прискорила ходу. — Подумаєш, — цвіркнув крізь зуби Дмитро і вернувся назад (Зар., На.. світі, 1967, 148).

5. перех. Промовити в думці що-небудь. — Лучче б він не кидав [золота й срібла], а додому б приніс, — каже середній брат, а менший на Галю подививсь, мовби подумав: — Оце б було втіхи тоді Галі! (Вовчок, І, 1955, 308); Мені неприємно, що я написав останні слова фрази. Але тому, що я їх подумав, я не маю права таїти (Ю. Янов., II, 1958, 37).

6. неперех. Думати якийсь час. Подумав він, почухався, пішов до комори (Н.-Лев., III, 1956, 282); Подумав, подумав [горобчик], та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Л. Укр., III, 1952, 480); Йонеску трохи подумав і згодом відказав: — Йонеску вже старий (Смолич, І, 1958, 51).

◊ Не поду́мавши — не вагаючись, одразу. І не подумавши німало, Нап’явсь [Еней], за гілочку смикнув (Котл., І, 1952, 124).

7. неперех., про кого. Виявити турботу, піклування про кого-небудь. Хіба Карпо коли подумав про неї? Сиди цілий вік у кухні, ..і ніколи тобі ні приємності, ні розваги… (Коцюб., II, 1955, 372); — Про пана ти, Левку, подумав. Так подумай про вдів і сиріт, що без хліба сидять (Стельмах, І, 1962, 613); // про що, розм. об чім, о чім (чому). Подбати про що-небудь. — А на осінь, як бог приведе діждати, треба й об чому іншому подумати (Мирний, І, 1949, 163); — От вона [дівчина] вилюдніла б, світа б побачила та й собі що-не-що справила б. А то.. трапиться чоловік, то, дивись, і перев’язати нічим. А воно й про те треба подумати, діло таке (Хотк., І, 1966, 124); — Красуня в тебе дочка, Джантемир. Треба подумати про її щастя (Тулуб, В степу.., 1962, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 760.