ПОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док.
1. неперех., на кого — що і без додатка. Справити вплив на кого-, що-небудь; вплинути. Коли, бач, Турна не здоліють, То картами уже подіють, Що між старці Турн попаде (Котл., І, 1952, 251); Грубе шарпання, оце, що він так розлючено стрясонув її, подіяло на Світлану дивовижно (Гончар, II, 1959, 99); Стала [Варвара] похитувати ванночку, щоб розчин швидше подіяв на світлочутливий папір (Перв., Дикий мед, 1963, 309).
2. перех. і неперех., розм. Зробити, вчинити що-небудь. [Килина:] Ох, радь же, радь мені, серце Орисю, як мені бути, що мені подіяти? (Кроп., II, 1958, 446); Загалом тут виборча акція йде жваво і попи не годні нічого подіяти, хоч Охримовича і мене виставляють яко безбожників і ворогів церкви (Стеф., III, 1954, 245); // перех. Завдати чогось, заподіяти щось кому-, чому-небудь. [Лисенко:] Братці! Багацько лиха я ляхам подіяв (Кост., І, 1967, 233); Проклинаємо силу Змієву, що подіяла рани Києву! (Тич., II, 1957, 186); // перех. Зробити комусь чаклуванням що-небудь неприємне, недобре. Все ж то ти се, моя мила, Так подіяла мені! Серденько моє знудила, Я живу, мов в западні… (Пісні та романси.., II, 1956, 15); // безос. Се щось йому подіяно: не їсть, не п’є (Сл. Гр.).
◊ Поді́яти з собо́ю що — вчинити собі що-небудь недобре, покінчити життя самогубством. — Василю, не пильнуй дуже. Одумайся.. Пожалій і себе і її.. Тебе візьмуть — вона з собою що-небудь подіє. Не губи молодого віку (Мирний, IV, 1955, 196); Що [ж] поді́єш; Нічо́го не поді́єш, у знач. вставн. сл. — треба примиритися, нічого не можна змінити, не можна вчинити так, як треба, як бажаєш. Вже мені не везе з перекладачами, що подієш (Коцюб., III, 1956, 192); — Жаль мені, Романе Григоровичу, прощатися з тобою.. Але що ж подієш, коли в твоїй голові якийсь дідько продуху видовбав. Баламутить вона тебе і когось може збаламутити (Стельмах, І, 1962, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 749.