ПОЕ́ТИКА, и, ж. Розділ науки про літературу, в якому вивчається структура і творчі прийоми поетичних творів, їхня форма й принципи аналізу. Арістотелева поетика була не догматична, а індуктивна: до сформульовання [сформулювання] правил критик доходив, простудіювавши багато творів даної категорії (Фр., XVI, 1955, 256); В перших п’яти класах [Києво-Могилянської колегії] вивчали граматику, синтаксис, поетику та ін. (Іст. УРСР, І, 1953, 207); // Система поетичних форм і принципів, основних стилістичних особливостей, властивих творчості того чи іншого письменника або літературному напрямові. Шевченко.. виробив і загартував свою естетику, свою поетику на творах Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Грибоєдова (Рильський, III, 1956, 84); Поетика О. Гончара романтична за своєю природою (Рад літ-во, 9, 1968, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 765.