ПОЖА́ЛУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пожа́лувати 1, 2, 4. Як живий стоїть [батько] в очах — в далекому дитинстві сиротою підпаском, сиротою ковальчуком — усім чужий, всім байдужий, ніким не пожалуваний, а хіба скривджений (Головко, II, 1957, 389); Красивий, спритний і хтивий лакуза за ревну службу був пожалуваний самою царицею патентом на чин сухопутного прапорщика (Стельмах, І, 1962, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 769.