ПОЖА́ЛУЙ, вставн. сл., розм., рідко. Те саме, що ма́буть. — Пожалуй, він [батько] ще й рад буде, щоб збути нас (Кв.-Осн., II, 1956, 258); // Уживається при висловленні нерішучої, невизначеної згоди. Подумав ото [хазяїн].. та й кажу їй: пожалуй, я тебе найму, тільки попереду справлюся, де слід (Мирний, III, 1954, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 770.