ПОЖЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поже́рти. Затопіть ви бандитів у крові за пожерті огнями гаї (Сос., II, 1958, 448); // поже́рто, безос. присудк. сл. — Так і полискуються [лани і перелоги] на сонці тими пересохлими кістками людськими, з котрих хижою птицею й звіром біле тіло козацькеє давно вже пожерто (Морд., І, 1958, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 773.