ПОЖИ́ВНИЙ, а, е.
1. Який містить необхідні для живлення організму речовини; признач. для харчування, живлення кого-, чого-небудь. Всю розсаду ми вирощуємо в поживних горщечках (Колг. Укр., 11, 1956, 13); Люпин використовує поживні речовини грунту, особливо фосфорну кислоту (Хлібороб Укр., 5, 1966, 20); // Багатий на речовини, які живлять організм; корисний для живого організму. На більш поживних грунтах саджанці краще приживлюються після садіння й добре ростуть (Озелен. колг. села, 1955, 122); Великий вміст білка в зерні і соломі гороху дав змогу тваринникам складати поживні раціони (Колг. Укр., 12, 1961, 10); — Молодець! Ти знайшов трюфель! Це рідкісний гриб, дуже дорогий і поживний (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 145); * Образно. [Старий диякон:] То ти приходь до нас щотижня на агапи у неділю (се в нас такі обіди для убогих), там матимеш поживну добру страву для тіла і для духа (Л. Укр., II, 1951, 229); // Придатний для їжі. Узяв коваль хлібину.. й сказав поважно: — Хай же, Катре, не буде нам хліб гіркий у житті, а хай буде поживний! (Головко, II, 1957, 208); Не знайшовши нічого для себе поживного і бачачи, що його [фашиста] приятелі вже виходять, він потяг з столу скатерку (Панч, В дорозі, 1959, 114).
2. Пов’язаний із живленням. Багаторічні трави сприятливо впливають також на поживний режим грунту (Колг. Укр., 5, 1958, 21); Розроблено прискорений спосіб підвищення поживної цінності соломи обробкою її аміачною водою в комплексі із запарюванням (Хлібороб Укр., 10, 1964, 31).
∆ Пожи́вне середо́вище: а) розчин, застосовуваний у мікробіології для вирощування бактерій, грибків, водоростей. Він [С. М. Виноградський] розробив і вперше ввів у мікробіологічну практику метод так званого вибірного поживного середовища, яке створювало умови для розмноження тільки певного виду мікробів (Наука.., 9, 1956, 34); б) взагалі те, що є основою вирощування, розвитку якого-небудь організму. Рослини.. були використані [в космічному кораблі] як поживне середовище для вирощування молюсків (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 774.