ПОЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Жувати неквапливо, обережно, помалу або час від часу. Пожовуючи смаглу губу, підполковник дивився на карту (Гончар, III, 1959, 104); // у сполуч. із сл. губами, ротом. Неквапливо, обережно, помалу або час від часу робити рухи губами, ротом, як під час жування. Пригнічений, він то пробував щось писати, то, посмикуючи вуса та нервово пожовуючи губами, дивився у вікно (Грим., Незакінч. роман, 1962, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 778.