Слово "пожуритися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОЖУРИ́ТИСЯ, журю́ся, жу́ришся, док.

1. Засмутитися з яких-небудь причин (про всіх або багатьох); позасмучуватися. Сидимо, пожурилися… Книжки в кутку пилом поприпадали.. — в голові не те (Вас., Талант, 1955, 44); Жінки пожурились. Задумалась кожна (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220); * Образно. Берези вже жовкли, зачули близьку осінь, пожурилися (Збан., Курил. о-ви, 1963, 101).

2. Журитися якийсь час. Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Шевч., І, 1951, 25); Кінець вистави. Ото й добре, що кінець, — поплакали, пожурились, а тепер додому (Жур., Вечір.., 1958, 344); // безос. — Мені, — кажу на себе, — і пожилося, і пожурилося (Вовчок, VI, 1956, 219).

3. за ким. Сумувати, тужити якийсь час через відсутність, утрату кого-небудь. Перший жених вбогий був парубок.. — я не пішла за його!..Він пожурився за мною, та з іншою оженився (Вовчок. І, 1955, 250).

4. ким, чим, над ким — чим. Сумувати з приводу чого-небудь якийсь час. Мати поплакала, пожурилася нещасливою синовою долею (Мирний, IV, 1955, 37); Є [Любі] з ким пожуритися над своєю долею (Стельмах, І, 1962, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 778.