ПОЗАВИ́ДУВАТИ, ую, уєш. Док. до зави́дувати. А лихий ворог позавидував йому [Чіпці], одняв землю (Мирний, І, 1949, 251); — Який у вас, паніматко, рай!.. мені здається, що Адам позавидував би, якби побачив ваш садок (Н.-Лев., III, 1956, 21); Хай хтось навіть в золотій кам’яниці, як жар-птиця, сидить, а він [Тимофій] і на це не позавидує (Стельмах, II, 1962, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 782.