ПОЗА́ВУШ, ПОЗА́УШ, присл., розм. По вуху, поза вухо, за вухом. — Він схопив ту пляшку в руки та так і пустив в Орисю та й попав її позавуш (Свидн., Лю-борацькі, 1955, 212); Часто й вулиці не перейдеш, не діставши позавуш м’ячем так, аж іскри посипляться з очей (Козл., Сонце.., 1957, 132); — Ой-ой-ой! — закричав другий, бо хтось його порядно позауш утяв (Март., Тв., 1954, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 783.