ПОЗАГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПОЗАГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Примусити всіх або багатьох увійти куди-небудь, у щось. Позаганяв [Чіпка] у загороду худобу, набрав оберемок свіжої трави (Мирний, І, 1949, 130); [X а я (гука в двері):] Позагонь усю птицю у закути та позамикай! (Кроп., V, 1959, 267).
◊ Позаганя́ти (позаго́нити) на той світ — те саме, що Загна́ти у моги́лу (на той світ і т. ін.) (усіх або багатьох) (див. заганя́ти 1). — Площа буряків і особливо кукурудзи збільшиться удвоє, а робочі руки одні. Та все сапкою… Не впораємось, Павлушо, а жінок і дівчат позаганяємо на той світ (Кучер, Трудна любов, 1960, 375); Дід знову забалакав, наче сам до себе: — Ще мало людей забили, на той світ позагонили? (Мирний, II, 1954, 62).
2. Загнати кудись далеко всіх або багатьох; // безос. — Хіба на них розсердишся? ..А ще ж — сиротята. Либонь усі будинківські [з дитбудинку]. І з Волги, і з Катеринославщини… Голодом позагонило… (Головко, І, 1957, 248).
3. Виснажити, замучити до повної знемоги швидкою і довгою їздою (коней), гонитвою (дичину). — Не позаганяйте коней, хай частіше перепочивають (Стельмах, Правда.., 1961, 336).
4. розм. Глибоко застромити, вбити в що-небудь з розгону, з силою все або багато чогось.
5. фам. Продати, збути все або багато чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 784.