ПОЗАДИРА́ТИ, а́ємо, а́єте, док., перех. Піднести, підняти вгору що-небудь у великій кількості. Усі ж то позадирали голови і дивляться, як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами (Кв.-Осн., II, 1956, 201); Позадиравши хвости, бігли корови й телята (Козл., Пов. і опов., 1949, 121); // Відгорнути, заломити вгору краї або частини чого-небудь (покрівлі, одягу і т. ін.). — Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви та позадираю вам спіднички та дам таких груш, що ви не потрапите, кудою втікати (Н.-Лев., II, 1956, 377).
◊ Позадира́ти носи́ (го́лови) — те саме, що Заде́рти (задра́ти) но́са (ніс, ки́рпу, го́лову) (про всіх або багатьох) (див. задирати 1). Козацька старшина.. позадирала тепер голови вгору (Мирний, І, 1949, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 785.