ПОЗА́ЗДРИТИ, рю, риш. Док. до за́здрити. — Круг Параскіци зробилося так просторо, що навіть попадя могла б їй позаздрити (Коцюб., І, 1955, 276); Ох, коли б скоріше, хлопче, мрії ті твої справдились, бо й на їх позаздрить може який-небудь злий божок… (Л. Укр., І, 1951, 312); — От кому найкраще жити — лісовикам, — вдихаючи яблуневий настій, позаздрив Григорій (Стельмах, І, 1962, 72); Я в труді його [поета] бачив не раз. Мабуть, кожен позаздрив би з нас Вмінню плідна, невтомно робити (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 143); Високо в небі плавав орел, і Марія позаздрила на його широкі крила (Кучер, Чорноморці, 1956, 552).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 786.