ПОЗАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Покласти, засунути куди-небудь, за щось усе або багато чого-небудь. — Хіба ми не тії ж козаки? — підхопила громада, позакладавши із зневагою руки за пояси (П. Куліш, Вибр., 1969, 73); Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе (Мирний, І, 1949, 126); Понасипали [есесівці] снігові кучугури, полили їх водою, щоб стала крига. Позакладали міни (Ю. Янов., І, 1954, 76).
2. перех. Заповнити чим-небудь отвори, заглибини, пустий простір і т. ін. скрізь або в багатьох місцях; // Наклавши чогось, закрити все або багато чого-небудь. Соломія щільно позавішувала вікна укривалами, зсередини позакладала старими пальтами й свитками (Кучер, Трудна любов, 1960, 126).
3. перех. Замкнути з допомогою засува, палиці і т. ін. або заставити чимсь усе або багато чого-небудь.
4. перех. і неперех., безос., розм. Про хворобливе відчуття заповненості в грудях, вухах, носі. [Дід:] Чую, що гомонять, та ніяк не розшолопаю, в чім річ, бо я в свій час був пушкарем, а тепер вуха так позакладало, що недочуваю (К.-Карий, II, 1960, 91); — Де ти тут почув моря шум, коли у вухах позакладало од скреготу й виття різців (Автом., Щастя.., 1959, 82).
◊ Ву́ха позаклада́ло див. ву́хо; Позаклада́ло кому, безос., вульг. — хто-небудь перестав чути, оглух. А кунделі Мовчать, лежать собі смирненько, Неначебто усім їм там.. Позакладало… (Гл., Вибр., 1951, 7); — На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (Стельмах, І, 1962, 388).
5. перех. Почати будувати все або багато чого-небудь.
6. перех. Віддати все або багато чого-небудь у заклад за позичені гроші і т. ін. — Се моє діло: чи продав, чи позакладав, — не мішайтесь (Кв.-Осн., II, 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 788.