ПОЗАЛА́ЗИТИ, ить, имо, ите і ПОЗАЛІЗА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Залізти, забратися куди-небудь (про всіх або багатьох). Діти, позалазивши на піч, дрімають… (Мирний, І, 1949, 327); Чаплинські хлопчаки, які ще вище позалазили на дерева, щоб видніше було, незабаром загукали звідти на весь майдан (Гончар, II, 1959, 365).
2. Зайти, протискуючись, або заповзти (про всіх або багатьох). Позалазили братчики за стіл; обсіли на ослонах навкруги (Мирний, І, 1949, 331); Бродили [хуторяни] хутором, дудлили самогон, билися так, що кров цебеніла, як з биків, чи, позалазивши в холодок, грали в «хвильки», в «гарби», в «дурня» та точили різні побрехеньки (Тют., Вир, 1964, 174).
3. Розміститися всередині чого-небудь (про всіх або багатьох). Тихо, ясно. На чорному дворі все спить, і собаки навіть позалазили в свої конури (Мирний, IV, 1955, 179); — Ми позалізали в сіно (Ю. Янов., II, 1958, 113); Метелики, жучки, павуки позалазили в різні щілинки (Коп., Як вони.., 1948, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 790.