ПОЗАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і без додатка. Замести все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях. Андрій позамітає покої, внесе самовар, піде куди часом треба — ото і вся його робота (Коцюб., І, 1955, 446); Семениха взяла віник перед піччю позамітати (Март., Тв., 1954, 99); [Кряж:] Горе мені з цими дівками! До хати йдіть, позамітайте.. Та швидше! (Зар., Антеї, 1962, 209).
◊ Позаміта́ти сліди́ — те саме, що Замести́ сліди́ (всі або багато з них) (див. заміта́ти). Даремно думають оунівські криваві упирі, які вовтузяться по закордонах.., що позамітали сліди своїх злочинів.. Ні, всі їх злочини постали перед народом (Мельн., Коли кров.., 1960, 165).
2. перех. Покрити все або багато чого-небудь, усіх або багатьох чим-небудь сипким (снігом, піском і т. ін.). Цілісіньку ніч гуляла метелиця, перетнула білими переметами вулиці, позамітала садки (Юхвід, Оля, 1959, 251); // безос. Надворі була така завірюха, що зовсім позамітало шляхи (Н.-Лев., II, 1956, 73); Снігу намело так багато, що й тинів не видно. Все позамітало (Коп., Як вони.., 1948, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 792.