ПОЗАПИ́РАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до позапира́ти1. Ані звуку, ані голосу, ані сліду живої людини, тілько замкнені двері, позапирані і фіранками позаслонювані вікна манять до себе (Фр., VII, 1951, 126); // позапи́рано, безос. присудк. сл. [Павло:] Хіба не можна хапнуть [цукор] ? [Горпина:] Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано (Кроп., II, 1958, 239); — Нічого ані купити, ані тобі продати — хіба з-під поли,.. Все позамикано, позапирано (Еллан, II, 1958, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 793.