ПОЗАЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПОЗАЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.
1. Зачинити все або багато чого-небудь. [Марина:] Сидимо ми в Юхимихи в сінях, позачиняли двері, прослали долі рядюжку, говоримо (Вас., III, 1960, 253); Варвара позачиняла віконницями сусідські й свої вікна (Кучер, Чорноморці, 1956, 253).
2. Замкнути все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. Позачиняли [люди] свої комори, познімали терези і порозіходились [порозходилися] (Кв.-Осн., II, 1956, 135); Потім вже мені Ілько казав, що підгледів, — як зігнали [людей фашисти] у вагони, двері на замки позачиняли і повезли (Ів., Таємниця, 1959, 105).
3. Припинити діяльність усіх або багатьох установ, закладів і т. ін. В наші теперішні часи таких готелів немає. Їх позачиняли, пам’ятаєте, після славетного виступу доктора Боя в палаті депутатів (Ю. Янов., II, 1958, 16).
4. Позбавити волі, посадити в тюрму або інше місце ув’язнення всіх або багатьох. Забрали їх [некрутів], позачиняли в темну (Мирний, І, 1949, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 801.