ПОЗБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Збити ударом, поштовхом, змусити впасти всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь, у багатьох місцях. — Тоді я як телепну одного [чорта] по рогах! роги й поспадали. Я вперіщила по рогах і другого, і тому позбивала роги (Н.-Лев., І, 1956, 591); Що град листя позбивав, то Кох думає, що то курка поїла (Л. Укр., V, 1956, 9); — Якісь кінні за нами гналися.. Ми їх з коней позбивали, вони й відстали, — закінчив він насмішкувато (Тют., Вир, 1964, 529); — Зараз саме час.. позбивати бур’ян, що наріс попід деревами (Чаб., Тече вода.., 1961, 41); На подвір’ї стояла чиясь стара бочка, я позбивав обручі і вийняв дві клепки (Сміл., Сашко, 1957, 14).
Позбива́ти з ніг — те саме, що Зби́ти з ніг (усіх або багатьох) (див. збива́ти). — На сміх мене, на глум… Не діждетесь! Щоб вам чарка ота в горлянку не полізла, та щоб вона вам розум затуманила, щоб вона вас, окаянних, з ніг позбивала! (Шиян, Баланда, 1957, 91).
2. перен. Змусити всіх або багатьох відмовитися від певного напряму думок, переконань, від здійснення чого-небудь.
3. Ударом, тертям стерти все або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях; // Стоптуючи, зіпсувати (підошви, підбори, взагалі взуття). [Орина:] Краще не ходіть до нашого двору, щоб бува підківок не позбивали (Собко, П’єси, 1958, 19); // Ударяючи або тручи об що-небудь, ушкодити, зранити (руки, ноги, шкіру на тілі і т. ін.). Сонце пече її..; білі ноги на каміння позбивала..; йде [Хима], ні на що не вважає (Вовчок, І, 1955, 52); На бруку він позбивав нігті, ноги стали чорними від запеченої крові, змішаної з піском (Кол., Терен.., 1959, 377).
4. Виготовити все або багато чого-небудь з окремих частин, з’єднавши їх в одно ціле. Позбивати ящики з дощок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 804.