ПО́ЗВА, и, ж. Те саме, що по́зов. Якось глузуючи, мовить становий: — Другим, бач, помагаєте позви всякі складати (Мирний, IV, 1955, 370); З нас має кожен розум свій: Євгеній, позвів не любивши, Усе, що в спадщину дістав, Їм [кредиторам] добровільно передав (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 805.