ПОЗВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, док., перех.
1. Звалити всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь; // Зруйнувати все або багато чого-небудь. З-за спини голос: — Трактори — да! А тоді казарми строїти, а ці хати позвалювати та комуну заводити (Головко, II, 1957, 55).
Позва́лювати з ніг — ударом, поштовхом змусити впасти всіх або багатьох. Декотрі молодиці зопалу та знестямки кинулись через сінешні двері в ганок, просто між гусарів та паннів і трохи не позвалювали їх з ніг (Н.-Лев., III, 1956, 147).
2. Наскидати безладно чого-небудь в одно місце. [Оленка:] А ось ті скелі. Хто позвалював їх у цю хащу, чия рука повкладала їх так, щоб захистити нас, безіменних, перед нападом? (Ірчан, І, 1958, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 805.