ПОЗГАСА́ТИ, а́є, док.
1. Поступово перестати горіти або світити, світитися (про все або багато чого-небудь). Пусто, глухо; позгасали По всіх вікнах огоньки; Всюди спати полягали Після праці мужики (Граб., І, 1959, 319); // Стати невидимими (про небесні світила). Світить місяць серед неба, Зорі позгасали (Рудан., Тв., 1956, 97); // Втратити блиск, жвавість (про очі, погляд). Як скоро волосся зима засніжить, І іскри тих карих очей позгасають, І сила пропа́де, краса улетить, І в душу старечі думки завітають (Фр., XIII, 1954, 125).
2. перен. Поступово завмерти, слабнучи, зникнути (про почуття, думки і т. ін.). Туга знов побраталась зі мною: Бо надії дурні позгасали… (Граб., І, 1959, 497); // Втративши сили, померти (про всіх або багатьох); // безос. Полягло тоді головами усякої віри — й турецької, і козацької; старого й молодого віку позгасало (Вовчок, І, 1955, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 808.