ПОЗДИХА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док. Здохнути, загинути (про всіх або багатьох тварин). Воли та корови всі поздихають, Біле личко, чорні брови повік не злиняють (Чуб., V, 1874, 19); Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались (Шевч., II, 1963, 141); // вульг. Померти (про всіх або багатьох людей). За три дні поздихали вони [вороги] всі троє: так переказували потім із села (Вишня, І, 1956, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 809.