ПОЗЕМЕ́ЛЬНИЙ, а, е. Стос. до володіння і користування землею. Окремі сім’ї, зв’язані між собою не родинними відносинами, а спільною територією, утворили поземельну общину, яка називалась у східних слов’ян «верв» (Іст. СРСР, І, 1956, 34); Анульовано [після революції 1917 р.] селянський борг Селянському поземельному банку, який становив на 1 січня 1914 року понад 1300 мільйонів карбованців (Хлібороб Укр., 10, 1966, 4); // у знач. ім. поземе́льне, ного, с., дорев. Податок за користування землею. У нас є пересельські наділи… Ми за їх громадою платимо поземельне і всі відбудки відбуваємо, а за що? (Гр., II, 1963, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 811.