ПО́ЗИКА, и, ж,
1. Дія за знач. позича́ти, пози́чити. Приступаючи до печі, вона просто дуріла, бо не знала, що варити. Приварку не було, вічні позики докучили всім і навіть Маланці (Коцюб., II, 1955, 21); — А на посів — ще де та весна. Тоді десь і позичити [ячменю] можна буде. — Воно то так: позика — не штука, та віддача — мука! — знову Остап заклопочеться (Головко, II, 1957, 364); // Фінансова операція надання або одержання грошей на певних умовах. Матеріально-технічна база капіталізму.. була створена в результаті промислового перевороту і капіталістичної індустріалізації, що здійснювалися за рахунок.. пограбування трудящих даної країни і колоній, за рахунок кабальних позик і контрибуцій (Наука.., 8, 1959, 5).
∆ Держа́вна по́зика — форма залучення коштів до державного бюджету на основі кредиту. У 1958 році [в СРСР] було припинено випуск державних позик (Ком. Укр., 5, 1960, 6).
2. Те, що взяте або дане в борг. [Маруся:] Нащо ти, Хомо, так на нас утрачаєшся? Коли ми тобі повернемо оту позику? (Стар., Драм. тв., 1941, 142); Ви гадаєте, що це для того пишеться, щоб ви насіннєву позику повертали?! Нічого подібного! (Вишня, І, 1956, 144).
◊ У по́зику [бра́ти, взя́ти, дава́ти, да́ти і т. ін.) — у борг, з умовою повернення (брати, взяти, давати, дати і т. ін.). — Недобре кажуть [люди], Марино!..Якого хліба даєш їм у позику? Ось на, подивись! (Мирний, IV, 1955, 257); Певно, не тільки щоб жінку розважити, а й себе теж, сказав [Скиба]: — Нічого, стара, щоб очі не западали! — а далі поважно цілком: — Це ж до нового [врожаю], Маріє, сказати б — у позику… — і став зав’язкою мішок дбайливенько зав’язувати (Головко, І, 1957, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 813.