ПОЗИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. Дивитися на кого-, що-небудь зрідка або час від часу; поглядати. Дівчата на луці гребли, А парубки копиці клали, Та, знай, на сонце позирали, Та нісенітницю верзли (Шевч., II, 1963, 209); Вона взяла й собі газету, яка попалась під руку, і почала читати її. Однак мало, більше розглядалась по хаті, скоса позираючи з-під газети (Л. Укр., III, 1952, 531); Пораючись по хаті, Олена частенько позирала, чи не прокинулися діти (Тют., Вир, 1964, 109); Михай позирає у вікно (Чаб., Балкан. весна, 1960, 416); // Швидко переводити очі, погляд, намагаючись побачити, роздивитися кого-, що-небудь. Позирає, як собака в ярмарку (Номис, 1864, № 3188); — Дайте хоч одпочити!.. — заскаржилася [почала скаржитися] баба Горпиниха, позираючи кругом себе, де б його сісти (Мирний, IV, 1955, 377); — Хто вам позволив сміятися? — допитував він, остро позираючи по класу (Фр., IV, 1950, 217); // Стежити за ким-, чим-небудь. [Герцель:] А ви позирайте тілько, як вийде [старий], миттю хапайте Тетяну на коней (К.-Карий, І, 1960, 161); // Звертати увагу на кого-, що-небудь, цікавитися кимсь, чимсь. На нього позирають й інші дівчата з Любчиної бригади (Ю. Янов., IV, 1959,117).
◊ Позира́ти во́вком (бі́сом, зи́зом і т. ін.) — дивитися вороже, неприязно, сердито. Барон Нольде вовком позирав на веселу компанію молодих декадентів (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 286); Тільки один козак бісом позирав скоса на Хмельницького (Панч, Гомон. Україна, 1954, 245); Позира́ти збо́ку див. збо́ку; Позира́ти на за́дні коле́са див. ко́лесо.
2. Дивитися куди-небудь або на кого-, що-небудь, роздивлятися когось, щось. Зривається буря від краю до краю., Бурхочуть навколо вали; Погнулася щогла… Дарма позираю Вперед непроглядної мли (Граб., І, 1959, 58); Забіг [Василько] до хати, гукнув до матері і до менших дітей: «Ідіть і позирайте, що сталося на мосту» (Турч., Зорі.., 1950, 15).
3. Ставитися до кого-, чого-небудь, сприймати кого-, що-небудь якимсь чином. Призро вони [наїжджі пани] позирають на всіх і на все, немов кажуть: що це? у нас в Адесі [Одесі] далеко краще… (Мирний, III, 1954, 262).
Позира́ти ско́са (ко́со) — ставитися з підозрою, недружелюбно. В місті починали непевно говорити про її сестру Надію, а через це і на неї починали позирати скоса в земстві (Сміл., Пов. і опов., 1949, 72).
4. перен., рідко. Мати ознаки, риси і т. ін. чого-небудь; // безос. Став і дощик накрапати, Поливає як з відра; Скука, холод, глянеш — овсі [зовсім] Не весною позира (Граб., І, 1959, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 813.