ПОЗИЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЗИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Брати щось у борг у кого-небудь. Думав він собі, в кого-то хліба позичати (Вовчок, І, 1955, 146); Уперта скупість заважала йому віддати гроші, що їх він позичав на придбання товарів ще в покійного Ізарова (Шиян, Гроза.., 1956, 92); Що тепер пани!.. Довкола шниряє, глядить, Де б грошиків позичить можна (Фр., X, 1954, 267); Позичив у хазяїна грошей поверх тих, що він винен був мені, позбирав докупи свої манатки.. і навіть поголився на дорогу (Ю. Янов., II, 1958, 66); // Брати що-небудь у когось у тимчасове користування. До вбогого йди сорочки позичати, а до багатого ніколи не йди (Номис, 1864, № 1616); Фросина Данилівна була змушена розповісти, як цілий рік вчила його, як позичала у людей підручники (Хижняк, Тамара, 1959, 212); [Князівна:] Позич мені на часок свою драну одежу; я тобі заплачу ще й одежу верну (Н.-Лев., III, 1956, 296); — Я до вас забігла лопати позичити (Вишня, І, 1956, 430); * Образно. Зоре моя вечірняя,.. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає (Шевч., II, 1963, 24).
◊ Не позича́ти чого — є щось у кого-небудь (звичайно в достатній кількості, скільки треба). — Не в їх тільки робота, і в других є, а мені рук не позичати… (Мирний, III, 1954, 234); — Він і освічений, і говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добр., Очак. розмир, 1965, 406); Нашому народові не позичати талантів (Мист., 1, 1962, 2); Позича́ти (пози́чити) оче́й у сірка́ див. о́ко 1.
2. Давати щось у борг кому-небудь. — Кажуть, що підкупив [Євлогій] міністра і навіть самому імператорові позичає гроші (Фр., IV, 1950, 161); — Першого місяця ти вернеш мені ті гроші, що тобі позичив Лейба, та ще з процентом (Н.-Лев., II, 1956, 96); — Весна прийде.., а чим сіяти? Гречки та проса он по вузлику в чулані зосталось. А хто дасть? Хто позичить? (Гончар, II, 1959, 150); // Давати що-небудь комусь у тимчасове користування. — Побіжу до знакомого пивоварника, чи не позичить діжечки… (Вовчок, VI, 1956, 289); — Ти, Валентине Павловичу, не обижайся. У нас теж.. дещо приховано. Можем і тобі позичити, як хочеш (Тют., Вир, 1964, 379).
◊ Позича́ти під проце́нти (проце́нт) див. проце́нт.
3. перен. Засвоювати, наслідуючи когось; переймати що-небудь у когось. — Вашого уміння од вас ми позичаємо тепер — бороти ворога! (Тич., II, 1947, 244); Премудрості риболовецької справи дід Галактіон, напевне, позичив у свого діда (Донч., VI, 1957, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 816.