ПОЗМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зімкнути одне з одним, з’єднати все або багато чого-небудь (перев. краї, кінці чогось).
2. діал. Скорчити, зсудомити руки, ноги і т. ін. Руки наче хто пов’язав, а ноги позмикав — не слухаються вашої волі (Мирний, IV, 1955, 318); // безос. Позмикало йому і руки й ноги (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 820.