ПОЗМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Змести з якоїсь поверхні все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. — І де та нечисть набралась на полу! — крикнув Кайдаш.. — Лавріне! Візьми віника та позмітай оту погань (Н.-Лев., II, 1956, 353); Целя.. позмітала пил із столика, з пари крісел (Фр., II, 1950, 290); Вітри позмітали сніг, чорніли голі, незатишні скелі (Донч., IV, 1957, 482); * Образно. Світанок позмітав з неба зорі (Трубл., Шхуна.., 1940, 172).
2. Змівши, зібрати, згребти в одну купу все або багато чого-небудь, у багатьох місцях.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 821.