ПОЗРИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до позрива́ти. Геть-чисто вся ріка, скільки оком кинь, праворуч і ліворуч, рясніла бійцями. Вони пливли, простуючи вперед і вперед, туди, до смертоносних вогнів, на рибальських човнах, на плотах, на бочках, на позриваних з ворітниць воротях, озброєні самою лиш легкою зброєю й мужністю (Довж., І, 1958, 318); // позри́вано, безос. присудк. сл. [Горніг:] Сплюндрували [ткачі] весь дім фабрикантові.. Поруччя на сходах поламано, підлоги позривано.., попсовано (Л. Укр., IV, 1954, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 827.