ПОЗРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зірвати з стебла, з гілки і т. ін. листя, квітки, плоди тощо. [Сотник:] Як барвінок зацвіте… [Настуся:] То я й барвінок позриваю (Шевч., II, 1953, 166); — Позривала туча-буря листячко зелене (У. Кравч., Вибр., 1958,126); Вересень заповідається теплий і сухий.. Дійдуть помідори, соняшники, квасоля. Хто поквапився і, боячись приморозків, позривав зелені помідори, тепер може каятись (Вільде, Сестри.., 1958, 335).
2. Рвучко відокремити все або багато чого-небудь, що прикріплене. Молода компанія пила всю ніч, а світом пішла гуляти по містечку, позривала всі вивіски з шинків (Н.-Лев., II, 1956, 39); [Перший[поліцай]:] Учора, кажуть, вже в самому місті хтось червоні прапори викидав. В одному місці позривають, глядь — уже в другому мають… (Вас., III, 1960, 267); // Рвучким рухом зняти, стягти з кого-, чого-небудь усе або багато чогось. Іде сотниківна та й іде.. Коли, де взявсь, назустріч їй гайдамака — хап її за груди; хоч і темно, а побачив, собачий син, жемчуг та дукачі; хотів був зараз позривать, а сотниківна його за руку (Стор., І, 1957, 40); // перен., розм. Примусити всіх або багатьох швидко, раптово покинути, залишити що-небудь (місце перебування, роботу і т. ін.). [Ярослав:] Ти мусиш храм усердно будувати, А ти ще всіх з роботи позривав! (Коч., Я. Мудрий, 1946, 45); // безос. — Хіба на них розсердишся? 1 бабунею взивають, і лащаться… А ще ж — сиротята! Либонь усі — будинківські [з дитбудинку]. І з Волги, і з Катеринославщини… Голодом позагонило… позривало, як листячка од гілочки… (Головко, І, 1957, 248).
3. Зруйнувати вибухами все або багато чого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 827.