ПОЗІТХА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Зітхати якийсь час. Роздумався я отакечки, розгадався, та, трохи позітхавши, почав всміхатись (Вовчок, VI, 1956, 270); Видко, убогим було її щастя: нарік [наступного року] вони ледве повернули зерно, потужили, позітхали та й подалися обоє на поклін у панську економію (Стельмах, І, 1962, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 817.