Слово "покаляти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. розм. Забруднити, вимазати кого-, що-небудь; побруднити. — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити! — ляснула Мотря. — Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки, — сказала Мелашка (Н.-Лев., II, 1956, 357); Не дивись, що забродивсь, аби халяв не покаляв (Чуб., V, 1874, 235).

2. перен. Зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; споганити. Не хочу покаляти Честь багатирськую свою (Котл., І, 1952, 277); Ніхто з козацтва не покаляв тої золотої слави — ні козак Байда,.. Ні Самійло Кішка (П. Куліш, Вибр., 1969, 143).

◊ Покаля́ти ру́ки (ру́чки, ру́ченьки): а) зіпсувати, понівечити руки брудною або важкою роботою. В найми іди на старість літ.. і дочку свою, пишну панночку, веди за собою; хай лишень.. помаже-покаляє свої білі рученьки (Мирний, III, 1954, 54); б) зробити щось ганебне, що викликає осуд.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 15.