Слово "покарбований" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКАРБО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покарбува́ти. Що тут робить? Увесь степ покарбований дорогами; не втрапиш своєї, то казна-куди ще заїдеш (Стор., І, 1957, 79); Дмитро дивився у вікно автобуса, і йому хотілося.. йти по білій рівнині, покарбованій мереживом заячих і лисячих слідів (Збан., Переджнив’я, 1955, 38); Праворуч гордо височіє, покарбований тисячоліттями, скелястий Кара-Даг (Грим., Незакінч. роман, 1962, 82); Світлиця в Череваня була така ж, як і тепер буває в якого заможного козака.. Сволок гарний, дубовий, штучно покарбований (П. Куліш, Вибр., 1969, 60); Часом з’являвся несподівано у фрамузі стіни фонтан, весь покарбований написами з корану, обліплений весь дітворою (Коцюб., II, 1955, 123); Смеркло. Тьма, щодальш густіша, Лан кривавий застила; Огорнула мертва тиша Покарбовані тіла (Граб., І, 1959, 257); Максим глянув на живих — порубані, покарбовані; тоді глянув на мертвих… і затрусився (Мирний, II, 1954, 131); — А що ж, пане сотнику? — спитав середнього віку, покарбований шрамами лицар. — А скільки приходиться на козака тієї погані? (Стар., Облога.., 1961, 10); Важко сіла [Гандзючиха] на лаву; журливо схилила долу високе, покарбоване зморшками чоло (Кос., Новели, 1962, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 16.