ПОКВА́ПНИЙ, а, е.
1. Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапливий. — Угри не поквапні помагати нам, хоч і їм самим грозить та сама навала (Фр., VI, 1951, 51); Підлетів на змиленім коні поквапний джура (Кач., II, 1958, 463).
2. Сповнений квапливості; в якому виявляється квапливість; який відбувається, виконується, робиться квапливо, з поспіхом; поквапливий. Потім своїм звичайним поквапним способом обзивається [батько] до слуги (Фр., IV, 1950, 187); Пам’ятайте тільки, що ви теж будете такими, як ми, — стережіться вимовити поквапне слово (Ю. Янов., II, 1958, 22); Спереду в молочному світанку побачив [Захар] уже безкраї лани рудого сухого кукурудзиння. Безмежне, мовчазне і якесь недбало кинуте в поквапнім збиранні врожаю качанів (Ле, Право.., 1957, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 19.