ПОКВА́ПНІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. поква́пний. [Сімон (хапає газету і переглядає):] Ох! (Читає з гарячковою поквапністю) (Фр., IX, 1952, 16); Не поспішав [Мухтаров] подавати руку і в думці прощав поквапність і недоречність фрази Любові Прохорівни (Ле, Міжгір’я, 1953, 37); Максим розумів, що Романов ніяк не хоче виправдати його поквапності повернутися якомога скоріше до передвоєнних справ (Рибак, Час.., 1960, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 19.