ПОКВО́КТУВАТИ, ую, уєш, недок. Квоктати час від часу (про курей та деяких інших птахів). Початок травня був холоднуватий. А квочка вже курчат вивела, водить їх по двору, лагідно поквоктуючи (Коп., Як вони.., 1961, 149); // Видавати невиразні звуки, схожі на квоктання. Слухала, як.. посапує [немовля], поквоктує, муркотить тихесенько, стискає, ніби пробує прикусити їй груди беззубими своїми яснами (Дор., Не повтори.., 1968, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 20.