Слово "покивати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. На знак вітання, згоди, співчуття і т. ін. кивнути кілька разів (головою). Хто погляне на стіни, величні колись, Покиває сумний головою (Л. Укр., І, 1951, 129); Втерявши надію як-небудь розворушити сусіда, старшина зітхнув, покивав головою й став виймати люльку (Вас., І, 1959, 127); Редакторка по-приятельськи покивала Олі головою (Вільде, Сестри.., 1958, 532); // Помахати чимсь. Собаки бачать, що баба не з дуже боязких.., та й не рвуть її, а тільки покивають хвостами та й підуть геть (Дн. Чайка, Тв., 1960, 25); Батюга покивав.. рукою:Будьмо знайомі! (Грим., Незакінч. роман, 1962, 147).

Покива́ти па́льцем: а) рухом пальця покликати кого-небудь. — Гей! — Боженко покивав пальцем Богданкевичу. — Ти знаєш, хто з тобою говорив? — спитав він Богданкевича, коли той квапливо підійшов ближче (Довж., І, 1958, 178); б) зробити пальцем застережливий або погрозливий жест. Василькові хотілося голосно зареготатися.. Та Мигаль покивав пальцем, щоб мовчати (Турч., Зорі.., 1950, 231).

2. на кого — що і без додатка. Кілька разів кивнути головою у бік кого-або чого-небудь, вказуючи на нього, здебільшого з осудом. Хай сусідки Дивляться й регочуть: Поморгають, покивають Та й пересокочуть (Г.-Арт., Байки.., 1958, 181); І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою (Шевч., І, 1963, 330); [Річард:] Не хочу я, щоб мій коханий Деві і молоді товариші його на мене головою покивали: «був кінь, та з’їздився!» (Л. Укр., III, 1952, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 21.