ПО́КИДЬ, і, ж., збірн. Те саме, що по́ки́дьки. — Везе мені, — скрушно зітхнула Катюша, — що не знайомство, то все покидь (Чаб., Катюша, 1960, 38); * У порівн. А ти крізь морок неньчиних істерик .. Кохання наше витягла на берег, Не кинула, як покидь при дорозі (Мур., Осінні сурми, 1964, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 23.