ПОКИ́ДЬКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що по́ки́дьок.
2. зневажл. Покинута жінка. [Анна:] Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я, — він і тебе ж покинув! (Л. Укр., III, 1952, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 23.